Лук'янчук Ірина Миколаївна

ОДИН КРОК І ОКРЕМІ УМОВИ

І
- Мені це не подобається. – Ліниві пальці Мелфоя граються з вологим Поттеровим волоссям, скручуючи його, перетворюючи кучері на ряд їжачих голок.

- Що? – Око Поттера ковзає по вилиці, шиї, напруженому плечу. – Не подобається коли волосся на грудях?

- Ні. – Пальці стискаються, сіпають і це дійсно боляче. – Не вдавай ідіота. Не подобається, що ти зібрався супроводжувати мого батька на зустріч з Шеклболтом.

- Та хіба ж я вдаю? Ай!! – Гаррі сміється, а потім хникає, коли безжальний Мелфой видирає з нього ще півдюжини волосин. – Ні, ну правда, чого ти? Я теж не в захваті. Але я маю піти. Я маю зрозуміти, як все це влаштовано. І я маю знайти собі якесь місце у цьому. Я все життя був лише пішаком, якого хтось совав дошкою туди-сюди від пророцтва до перемоги, і ось я переміг, а потім на мить відволікся, а залишки Ордену і Шеклболт поводяться так, наче це я зробив для них. Я кліпнув, а вони вже заснували якийсь дивний Фонд і забирають у нього гроші з сейфів тих, хто воював за Волдеморта. Як взагалі це можливо? Я досі не можу потрапити у свої, бо ці кляті істоти вимагають від мене компенсації за зруйнований дах і дракона! Що Міністерство мало пообіцяти гоблінам, щоб вони відкрили комори Лестранжів чи Нотта і дозволили щось взяти звідти якимось чиновникам? Чи аврорам? Комусь… Хто взагалі збирає у цей Фонд всі ці галеони?

- От. – Драко опускається щокою на Гарріне серце й видихає, суперечкою втомлений. – Тому мені це й не подобається. Він лише місяць як вдома, ви за цей час перекинулись парою ввічливих слів, але ти вже бачиш у всьому політичні інтриги і підступ. Ти вже говориш як він… ( . . . )